Тема смерті породжує багато запитань серед віруючих в Ісуса Христа. Ця книга написана з метою дати Біблійну перспективу на різні питання на тему смерті, що часто зустрічаються. Книга запевнить віруючих, що їм не слід боятися смерті, так як Христос через Свою смерть, поховання і воскресіння позбавив її сили (Євр.0214-15).
Зміст
Мета цієї книги: дати Біблійну точку зору на тему смерті. Кожна жива душа, якій доведеться зіштовхнутись зі смертю, входить в одну з трьох категорій. Ці категорії описує Боже Слово: невіруючі, тілесні віруючі та духовні віруючі. Вивчення Божого Слова відповість на такі питання: "Чи може диявол вбити духовного віруючого?", "Що таке передсмертна милість?" Віруючі матимуть більш чітке уявлення про те, що таке смерть, розглянувши вічну точку зору, адже Боже Слово запевняє:
"Благословенний Господь, тягарі Він щоденно нам носить, Бог наше спасіння! Бог для нас Бог спасіння, і в Господа Владики виходи смерти!" (Пс.6820-21)
Смерть невіруючого
"І сказав: Оце я зроблю, порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток. І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися! Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?" (Лк.1218-20)
В цих віршах мова йде про людину, яка була зайнята будівництвом великих клунь. Вона вирішила накопичити багатства в цьому житті. Однак вона померла, так і не зустрівши завтрашній день. В земному житті вона була поглинута тимчасовими благословіннями замість того, щоб живити свою душу вічним. Чимало людей в сьогоднішньому суспільстві відносяться до цієї категорії людей. Смерть невіруючого (людини, яка не визнала Ісуса Христа своїм Спасителем) - вкрай трагічна подія. Писання вчить:
"Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходять." (Мт.0713)
Можливо, багата людина сказала Ісусу: "Я не готова померти. Мої клуні ще не готові". Їй не вистачило часу на досягнення своїх цілей. Але не багатство привело її до пекла, а невірство. Господь сказав цій людині: "В цю ж ніч душу твою візьмуть у тебе". Ніхто не знає, коли відбудеться зустріч зі смертю.
"Не вихвалюйся завтрашнім днем, бо не знаєш, що день той породить." (Пр.2701)
"Ви, що не відаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з'являється, а потім зникає!" (Як.0414)
"Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!" (Мт.0634)
Ще одна вражаюча історія – про Лазаря і багача – викладена в Євангеліє від Луки:
"Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому... Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!... Авраам же промовив: Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас. А він відказав: Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п'ятьох братів маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання! Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх! А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються. Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри!" (Лк.1619-31)
"Від людей рукою Своєю, Господи, від людей цього світу, що частка їхня в цьому житті." (Пс.1714)
Ця історія показує нам, що багач вибрав свою долю в цьому житті. Одразу після своєї смерті багач потрапив до пекла (Лк.1623) і мучився там (Лк.1624). Нікому не треба йти до пекла. Пекло було створене не для людини, але для диявола і його ангелів (Мт.2541). Як тільки людина померла і опинилась у пеклі, утворилась велика прірва, і "ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас" (Лк.1626). Об’явлення розкриває цей принцип:
"Неправедний нехай чинить неправду ще, і поганий нехай ще опоганюється. А праведний нехай ще чинить правду, а святий нехай ще освячується!" (Об.2211)
Писання вчить, що кожна людина понесе відповідальність за своє ставлення до кожного посланця Євангелії:
"Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри!" (Лк.1631)
"Тому кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові." (Рим.1412)
Шестеро підлітків напились в ніч випуску зі школи і загинули в ту саму ніч в автомобільній катастрофі. Смерть постукала в їхні двері, хоча вони ніколи не думали, що можуть померти у віці вісімнадцяти років. Віруючі, розповідаючи іншим про Христа, часто чують від людей такі ствердження: "Можливо, колись, коли я буду старше, мені не буде чого робити, тоді я повірю в Ісуса Христа і визнаю Його своїм Спасителем". Або: "У мене зараз і так все добре, і я поки не хочу обтяжувати себе якимись обов’язками". Люди говорять: "Можливо, колись…", але раптом – гострий біль у серці чи аварія, і життя закінчилось!
Смерть для невіруючого – набагато більша трагедія, ніж вічний страх людства перед зустріччю зі смертю як з великою "невідомістю". Смерть завжди перевищує те, що душа може винести.
"Та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерти тримався в неволі." (Євр.0215)
"І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд." (Євр.0927)
Ангел смерті відвідав і багача, і шістьох підлітків: він прийде в кінці кінців до кожної людини. Для невіруючого смерть скорботна. Вона вселяє страх одним, тому що вони не знають правди, та іншим, так як вони прийняли неправильні рішення. Вони вибрали відкинути жертву Ісуса Христа на хресті, вони відмовились повірити, що Він помер замість них.
"Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття." (2Пт.0309)
Бог "хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди" (1Тим.0204). Небесний Отець просить всіх прийти до хреста Свого дорогоцінного Сина. Якщо ви ніколи не визнавали Господа Ісуса Христа своїм Спасителем, подумайте на секунду про Нього! З власної волі Він покинув досконалість небес і прийшов на землю. Він помер за кожного, щоб всі могли мати вічне життя. І Він сказав:
"Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!" (2Кор.0602)
Щоб довіритись Богові, потрібна лише мить. Ви можете повірити у Христа і визнати Його Спасителем прямо зараз. Зверніться до Нього з молитвою: "Господь Ісус, я знаю, що я грішник. Я нічого не заслуговую, але вірю, що Ти помер за мене на Голгофі. Ти покрив мої минулі, теперішні та майбутні гріхи, коли пролив Свою кров на хресті. Ти помер замість мене. І зараз я прошу Тебе: пробач мої гріхи та увійди в моє серце. Відвертаючись від своїх прогріхів, я дивлюсь на Твою благодать, яка врятувала мене. Я приймаю вузьку дорогу спасіння, так як Ти сказав: "Я є дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене". Господь, я віддаю Тобі своє життя. Я вибираю повірити в те, що Ти – мій Господь і Спаситель. В ім’я Ісуса Христа. Амінь". Ті, хто повірили в Христа, не усвідомлюють цінність свого послуху Богові до тих пір, поки не потраплять на небеса.
Смерть тілесного віруючого
Тілесний віруючий входить до другої категорії людей, які зустрічаються зі смертю. Ця людина ходила до церкви, чула Євангеліє, але вибрала бути з тими людьми, які не вчиняють по правді. Можливо, вона критикувала місцеву церкву та її діяльність. Вона повернулась до тієї життєвої позиції і поведінки, які раніше приносили їй насолоду. Джерела її життя знаходяться в світовій системі. Вона спасенна, але у неї немає ніякої зацікавленості в Бозі. У цієї людини свій власний стиль життя. Вона свідомо перебуває у тілі (плоті). Вона постійно відмовляється від ведення Святого Духа. Можливо, це підліток, який вважає, що його щоденні рішення не такі важливі, адже він ще молодий. Але він не може уникнути Божого нагадування, коли Господь стукає в двері. Що ж відбувається, коли тілесний віруючий помирає?
"Буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об'являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є. І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить; коли ж діло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, як через огонь." (1Кор.0313-15)
Дієслово "устоїть" знаходиться у пасивному стані, дійсному способі, майбутньому часі і походить від слова zemioo. Це означає, що людина в певний момент в майбутньому сприйме дію, що нанесе їй шкоду, або зазнає шкоди через погані рішення. Подумайте над цією фразою: "та сам він спасеться, але так, як через огонь". Тілесний віруючий пропустив можливості викупити час. Він не використовував свої таланти для Господа, але тільки заради своєї вигоди. У нього ніколи не було часу служити Господеві. У нього було декілька звичайних відмовок: "Я тільки-но почав бізнес", "Я тільки що одружився (вийшла заміж)" або "У мене п’ять пар волів, яких треба випробувати".
Смерть для цієї категорії людей, безперечно, не буде приємною. Їх життя супроводжували один або кілька постійних гріхів, в яких ці люди відмовились покаятись і розібратись із ними у світлі. Перше послання до Коринтян 0505 говорить про одну людину, яка є прикладом тілесного віруючого: "віддати такого сатані на погибіль тіла, щоб дух спасся Господнього дня!". Смерть для окремих людей цієї категорії може бути мірою Божественного покарання. Цей принцип сформульований у Першому посланні Івана:
"Коли хто бачить брата свого, що грішить гріхом не на смерть, нехай молиться за нього, і Він життя йому дасть, тим, хто грішить не на смерть. Є й гріх на смерть, не про нього кажу, щоб молився." (1Ів.0516)
Господь покаже тілесному віруючому, як Він намагався повернути його в спілкування з Собою. Бог покаже йому кожний момент, коли Святий Дух з любов’ю переконував його про гріх (Ів.1608). Він також нагадає численні моменти, коли проповіді з Божого Слова були призначені, щоб повернути віруючого на вузьку дорогу, а він прийняв їх легковажно. Потім Бог відкриє, як Він картав його, а покаяння так і не відбулось.
"Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає! Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини. А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні коритися ми Отцеві духів, щоб жити? Ті нас за короткого часу карали, як їм до вподоби було, Цей же на користь, щоб ми стали учасниками Його святости. Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведности! Тому то опущені руки й коліна знеможені випростуйте." (Євр.1206-12)
В підсумку, коли серце тілесного віруючого стає зовсім жорстким, Господь забирає його додому. Це називається гріхом до фізичної смерті. Писання вчить нас, що Давид був дуже близький до такої смерті. Пройшов цілий рік перед тим, як він покаявся в своєму перелюбі з Вірсавією та у вбивстві Урії.
"Не помру, але житиму, і буду звіщати про чини Господні! Покарати мене покарав був Господь, та смерти мені не завдав." (Пс.11817-18)
Апостол Павло вказав на подібну ситуацію з окремими людьми в Коринті.
"Бо хто їсть і п'є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п'є! Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто заснули." (1Кор.1129-30)
В Приповістях 1315 сказано: "Дорога зрадливих погуба для них". Повторюю, для тілесного віруючого смерть не є приємною. Він втрачає всі нагороди і завжди пожинає те, що сіє (Гал.0607). Покарання за гріх завжди знаходить його (Чис.3223). Тілесна людина ніколи не готова померти. Віруючі не повинні легковажно ставитись до гріха. Благодать не дозволяє жити в грісі, а переконує відцуратись безбожності (Тит.0212). Як тільки віруючий згрішить, він тут же повинен визнати гріх перед Богом, проголосити очищення кров’ю Христа і покинути свій гріх. Підґрунтям для відновлення є наступний вірш:
"Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої." (1Ів.0109)
Духовний віруючий
Даний розділ описує людей, які служили Ісусу Христу всім своїм серцем. Вони поклали свої життя за братів (Ів.1513) і не жили в жодному грісі, який вони не визнали. Для таких людей смерть – це вивищення. Коли наповнений Духом віруючий вмирає, смерть для нього дивовижне пересвідчення:
"Той, хто Волосожара й Оріона створив, Хто смертну темноту зміняє на ранок." (Ам.0508)
"Буває увечорі плач, а радість на ранок!" (Пс.3006)
Плач перейшов у радість! Смерть – це найвеличніше благословіння, яке колись може статись з віруючим. Книга Ісаї 5701 стверджує, що іноді праведна людина вмирає, тому що Бог хоче врятувати її від зла, що відбувається. Є люди, в яких померли діти. Вони запитують: "Чому це сталось? Чи йдуть немовлята на небеса?". Можливо, немає нічого болючішого, ніж втратити дитину чи немовля.
"Пишу я вам, дітоньки, що гріхи вам прощаються ради Ймення Його." (1Ів.0212)
Маленькі діти і немовлята збережені, але не врятовані. Вони збережені, тому що кров Ісуса Христа покриває їх гріхи незнання (Лев.0414). Хрищення не спасає немовлят, оскільки спасіння було досягнуто кров’ю Ісуса Христа. Це значить, що на небі буде незліченна кількість маленьких дітей!
"Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один з цих малих." (Мт.1814)
"Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, бо таких Царство Боже!" (Мр.1014)
Віруючий чи дитина вмирає… що далі? Божа верховна воля була виявлена в тому, що немовля померло у віці шести місяців. Ви колись чули, щоб хтось говорив так: "Як жахливо, що він помер в двадцять два роки!". Досконала Божа справедливість дозволила цій молодій людині померти. Ця людина виконала Божу вічну ціль. Пам’ятайте, що ворота смерті належать Богові!
Ті, хто втратили дитину, можуть бути впевнені, що це найбільше благословіння, яким Бог міг обдарувати їх дитину. Дитина знаходиться з Ісусом. Вона була врятована від прийдешнього зла. Кожна людина знаходиться тільки за один подих від переходу у вічність. Перша книга Самуїла 2003 вчить, що кожна людина стоїть за одне серцебиття від свого вічного помешкання:
"Як живий Господь і як жива душа твоя, між мною та смертю не більше кроку!" (1Сам.2003)
Мільйони душ померли і перейшли в вічність від початку часів. Божа точка зору на смерть реальна, і віруючий повинен визнати той факт, що кожен помре і кожен перейде у вічність. Вони роблять такі припущення: "Сатана вбив вашу дочку, тому що у вас не було віри". На таку заяву можна відповісти наступними уривками з Писання:
"Господь побиває й оживлює, до шеолу знижає й підносить до неба." (1Сам.0206)
"І в Господа Владики виходи смерти!" (Пс.6821)
Сатана мусив спитати Бога, перш ніж він міг випробовувати Йова. Наприклад, в книзі Йова 0112 він не зміг забрати життя Йова. Чому ворота смерті належать Богові?
"Син не понесе кари за батькову провину, а батько не понесе за провину синову." (Єз.1820)
Бог не буде забирати додому сина чи дочку через нестачу віри їх батьків. Віруючим необхідно знати різницю між тими, хто вірить у віру, і тими, хто вірить в Боже Слово. Віра стає ідолопоклонством, коли вона сама стає об’єктом віри.
"Віра від слухання (проповідування Слова), а слухання через Слово Христове (доктрини)." (Рим.1017, розширений переклад)
Чи було недостатньо віри у Апостола Павла, коли він молився Богові три рази і просив видалити колючку з тіла, а цього не відбулось? (2Кор.1208). Звісно ж ні! Колючка лишилась, щоб Павло був задоволений Божою благодаттю, бо сила Божа здійснилась в немочі Павла. Також Апостол залишив Трохима хворим в Мілеті (2Тим.0420). Трагічно, коли зрілих віруючих звинувачують у нестачі віри через серйозну хворобу чи смерть близьких. Важливо пам’ятати, що християни живуть в тілі смерті.
Вищесказане не означає, що віруючі не кличуть пресвітерів для молитви і помазання оливою хворих. Однак не потрібно звинувачувати людей в нестачі віри, якщо вони не були зцілені. Не віруючому судити про духовність іншого віруючого. Звісно ж, як згадувалось в минулому розділі, якщо хтось живе в постійному грісі і не сповідує його, тоді Бог зберігає за Собою право віддати його дияволу. Але без Божого дозволу сатана не може забрати його життя!
Кожен віруючий повинен пам’ятати наступні принципи:
- Смерть є частиною земного існування, кожна людина помре;
- Смерть – це найбільше випробовування життя людини. Все в її житті веде до випробовування, яке відбудеться перед смертю;
- Смерть належить земному існуванню, оскільки у вічності немає смерті;
- Бог призначив смерті стати великим благословінням в житті віруючого;
- Смерть - це досконала дія мудрості, що показує досконалу справедливість. Це означає, що Бог ніколи не буває неправедним в тому, що Він забирає когось додому.
Коли віруючий помирає, він покидає тіло і замешкує у Господа (2Кор.0508). Його душа одразу йде на небеса.
"А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завдаток Духа. Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому, бо ходимо вірою, а не видінням, ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа. Тому ми й пильнуємо, чи зостаємося в домі тіла, чи виходимо з дому, бути Йому любими." (2Кор.0505-09)
Павло говорить в посланні до Филип’ян 0121: "Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання". Ці слова відображають його вражаючу здатність Святим Духом осягнути смерть з точки зору вічності. Життя – це бути наповненим Святим Духом і вважати доктрину своєю точкою відліку. "Смерть – надбання" означає бути лицем до лиця з Ісусом Христом! Мова оригіналу передає, що віруючий зустрічається обличчям до обличчя з Ісусом Христом в момент своєї смерті. Зустріч зі Спасителем набагато краща ніж тимчасове щастя! Хоча християни можуть наповнюватись Духом на землі, зустріч з Христом буде набагато величнішою. Разом з цим у віруючого залишається велика честь знати Ісуса Христа в цьому житті. В посланні до Филип’ян 0121 сказано, що все ж смерть набагато краща. "Смерть – надбання" для Божої дитини, тому що вона зустрінеться з Господом. Псалміст з нетерпінням очікує побачити Господа у всій Його славі, впевнений в тому, що буде цілком задоволений.
"А я в правді побачу обличчя Твоє, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою!" (Пс.1715)
Надія віруючого вкорінена в Ісусі Христі, і його віра є "підставою сподіваного і доказом небаченого" (Євр.1101).
"Коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!" (2Кор.0418)
Кожне благословіння на смерть очікує на віруючого, який вмирає з милості в досконалому Божому плані. Бог завжди дарує милість зрілому віруючому в час його смерті.
"Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік!" (Ів.0851)
Цей вірш говорить про милість, яку віруючий отримає перед смертю. "Берегтиме" (tereo) говорить про людину, що зберігає категоріальні висловлювання Христа в своїй душі. Слово "побачить" (teoreo) означає, що тим, хто збереже висловлювання Христа, буде подарована передсмертна милість, щоб вони ніколи не побачили смерті. Вони вже померли з Христом і цілком захоплені вічною славою, яку Бог дав їм. Вони розуміють перший вірш сьомого розділу Екклезіяста, який говорить, що день смерті кращий дня народження.
Висновок
Віруючий повинен пам’ятати три важливі істини про смерть:
- Якщо віруючому не прийшов час помирати, він не помре. Якщо сто сімдесят людей загинуть в авіакатастрофі, а для нього ще не час, то він уникне загибелі (принцип в Книзі Йова 0519-27).
- Смерть віруючого ніколи не буде помилкою.
- "Ти при мені" (Пс.2304) на єврейській означає, що Ісус Христос не тільки живе в цій людині, але також мотивує і контролює її. Бог направляє Святого Духа йти далі всього того, що віруючий будь-коли відчував. Бог дарує особливу милість при смерті. "Ти при мені" не стосується присутності Бога назавжди всередині віруючого. Бог проголошує особливе розуміння до болю, який несе смерть, особливе розуміння до хвороби і до страждань. До того, як християнин зробить свій останній подих, Бог переповнить його реальністю життя після смерті, і він відчує дивовижний перехід від смерті до вічного життя.
Розуміння Божої точки зору на питання смерті завжди дає віруючому, що зростає в Христі, життя без усякого страху. Смерть християнина стає дорогоцінною.
"Дорога в очах Господа смерть богобійних Його!" (Пс.11606)
Чому дорогоцінно в очах Бога бачити руйнування раком фізичного тіла в останні кілька годин на землі? Смерть і благодать діють в душі хворого, слабкого і вмираючого тіла. Бог дає надприродну милість віруючому, який відчуває буквальні муки. Це можна назвати "передсмертною милістю", тому що милість є застосуванням благодаті. Час тяжкого випробовування часто є найдорогоціннішим часом спілкування з Господом Ісусом Христом. Нескінчена Божа благодать дає "передсмертну милість". Смерть – це найвеличніша перемога в цьому житті для віруючого, який ходить в Бозі! Смерть не є ворогом. Смерть – це найвеличніший друг, який вводить у присутність Бога, найвище благословіння в часі для сповнених Духом християн.
"Бо Цей Бог то наш Бог на вічні віки, Він буде провадити нас аж до смерти!" (Пс.4814)
На останок, віруючий повинен дорожити часом через смерть, що наближається.
"Використовуючи час, дні бо лукаві." (Еф.0516)
"Використовуючи" (ekzagorazo) – дієприкметник в наказовому способі, називному відмінку, означає, що християнину потрібно співпрацювати з Христом і вберегти від втрати всі можливості, які були марно розтрачені. Це є наказом. Вкрай необхідно, щоб віруючі не залишали свого збору (Євр.1025). Їм треба завжди молитись і не занепадати духом (Лк.1801). Віруючим необхідно використовувати кожну можливість приводити загублених до Христа і складати життя за своїх братів. Якщо ставлення віруючого таке, тоді його смерть буде не тільки дорогоцінною в очах Господа, але стане й найвеличнішим благословінням його життя.