Є деякі речі, на які людина покладається сьогодні. Як і самі люди, речі, якими вони займаються, мінливі та завжди змінюються. Обіцянки даються і порушуються, і ніхто не задумується про це. Однак в Писанні клятви священні, їх не слід сприймати легковажно. Ось чому так важливо, щоб християни посвячували себе Богові (брали на себе зобов’язання перед Богом), Який не змінюється.
Цей буклет пояснює Біблійну точку зору на посвяту. Він підкреслює, що Господь дотримується Своїх посвят (зобов'язань), і через силу Його Слова і Святого духа Його людям дана здатність чинити подібно до Нього.
Зміст
"Але Сам Ісус їм не звірявся, бо Сам знав усіх, і потреби не мав, щоб хто свідчив Йому про людину, бо знав Сам, що в людині було." (Ів.0224-25)
Як показують вищевказані вірші, Ісус Христос не доручав (не посвячував) Себе людям. Дослідивши оригінал, видно, що буквально це означає, що Він постійно відмовлявся довіряти Себе їм. Слово "звірявся" походить від грецького episteuen - заперечне недовершене від pisteuo - віра, або довіра. Євангеліє від Івана 0223 пояснює, що Його чудеса змусили багатьох "ввірувати в ім'я Його." Насправді ж ці люди тільки ототожнились з групою людей, що слідувала за Христом. Вони не шукали Його і Його життя. Ісус знав це, тому що Він завжди знав людей краще, ніж вони самі знали себе. Подумайте над прикладом Петра та інших учнів в Євангелії від Матвія:
"А Петро відповів і сказав Йому: Якби й усі спокусились про Тебе, я не спокушуся ніколи. Промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене… Говорить до Нього Петро: Коли б мені навіть умерти з Тобою, я не відречуся від Тебе! Так сказали й усі учні." (Мт.2633-35)
Пізніше в Євангелії від Марка 1450, коли Ісуса заарештували, Його послідовників ніде не можна було знайти: "полишили Його й повтікали". Як передбачив Ісус, Петрові був кинутий виклик тричі, і він відрікся від свого Господа всі три рази.
Принцип посвяти життєво важливий, тому що багато людей і Божих служінь роблять помилку, довіряючи (посвячуючи) себе людям. На прикладі Петра видно, що люди мінливі. Вони не мають поємності в собі шанувати Божі речі. Люди можуть релігійно відвідувати церкву і молитовні зібрання, і у них може бути сильне прагнення до моральності. Однак кожна людська істота має стару гріховну природу, і факт залишається фактом, що "хвора ваша вся голова, і все серце боляще…", відповідно до Книги Ісаї 0105.
Ісус Христос довіряв (посвячував) Себе Богові, Своєму Отцю. Чому? Бог не змінюється (Мал.0306). Він непорушний, Він Бог цілісності та правди. Син ніколи не довіряв нічого людській плоті. Він дав доручення людям – шукати загублених. Він дав людям заповіді, щоб вони змогли направити свої життя, але Він їм не доручав виконувати все це в їхній обмеженій силі.
Розуміння цього принципу має прояснити для віруючого будь-які замішання стосовно Доктрини вічної безпеки. Якби Бог довірив (посвятив) спасіння людям та їхнім зусиллям, то ніхто б не досяг відповідного для небес рівня праведності. Псалом 0308 проголошує: "спасіння від Господа". Книга Буття 2216 і Послання до Євреїв 0613 пояснюють, що Бог, "як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою". Бог довірив спасіння Своєму характеру, тому що немає нікого іншого, кому Він міг би це довірити.
Ось чому християни повинні посвячувати (довіряти) себе Богові. Нікому іншому не можна довіряти повністю. Ісус у Своїй людській природі довіряв все Отцю. Приклад того видно в Євангелії від Луки, де Він молився за Петра:
"І промовив Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!" (Лк.2231-32)
Ісус довірив Петра Богові. Подібно до цього, віруючі довіряють інших людей Господеві через молитву та заступництво.
Божі посвяти
Бог виявляє ті посвяти (обіцянки), які Він склав зі Своїми людьми і з Собою. Його кінцева посвята людям проявляється в Його смерті на хресті, де Він вилив Своє життя, щоб люди могли бути спасенні. Він дав людям Біблію. Це Його Слово - завершений, конкретний опис Його думок, який створений, щоб просвітлювати і направляти людей в їхньому ходінні з Богом.
"Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї." (Пс.119105)
"Бо заповідь Божа світильник, а наука то світло, дорога ж життя то навчальні картання." (Пр.0623)
Божа посвята (обіцянка) притягнути всіх людей до Себе розкривається в Його плані благодаті, любові та милості. У Першому посланні Петра 0105 Його обітниця в тому, що всі, хто прийняли спасіння через віру в Ісуса Христа, будуть збережені Божою силою і ніколи більше не будуть загублені. Чому Бог дотримується Своїх посвят? Перша книга Самуїла дає відповідь на це питання:
"Бо Господь не полишить народу Свого ради Свого великого Ймення, бо зволив Господь зробити вас народом Своїм." (1Сам.1222)
"Ради Себе, ради Себе роблю, бо як буде збезчещене Ймення Моє? А іншому слави Своєї не дам." (Іс.4811)
Посвятіть себе Богові
"З цієї причини й терплю я оце, але не соромлюсь, бо знаю, в Кого я ввірував та впевнився, що має Він силу заховати на той день заставу мою." (2Тим.0112)
Павло в своєму другому посланні до Тимофія говорить молодому пастору, що він упевнений в тому, що Бог "має силу заховати заставу мою (те, що я Йому довірив)." Ця грецька фраза ten paratheken mou буквально означає "оберігати від крадіжки або втрати". Ця фраза говорить про можливість зробити вклад, в плані віддати щось під чийсь догляд і зберігання.
На вигляд в тому можуть бути труднощі. Часом обставини можуть показувати, що Бог втратив контроль над ситуацією, але Його план все ще в дії. Можливо, Він виробляє терпіння або віру в житті людини через важкий період часу, але Господь збереже те, що було довірено (посвячено) Йому. У Приповістях 0305 говориться: "Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!" Цей вірш заповідає віруючому ігнорувати ту неповну інформацію, яку він отримує через природне сприйняття.
"Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки." (Пр.0306)
Ті, хто довіряють Богові свої шляхи, набувають перевагу Його точного ведення. Багато людей мають зранений дух з однієї простої причини: вони не пізнавали (визнавали) Господа на всіх дорогах своїх. Вони зранені, оскільки довірили себе людям і речам, які не є всезнаючими, всемогутніми і всюдиприсутніми на відміну від Бога.
Християнам потрібно усвідомлено посвячувати себе Господу (брати на себе зобов’язання перед Господом). Уявіть, що могло б статися, якби кожен віруючий поставив собі за мету здобути і навчати одну душу протягом наступного місяця. Сама ця річ збільшила б удвічі майбутнє населення небес! Відразу ж деякі вважатимуть це неможливим викликом. Звичайно, так воно і є, коли це спроба в людській силі. Однак, якщо віруючий довірить такий проект Богові, то ніщо не можна буде вважати неможливим. Якість будь-якої посвяти (обіцянки) залежить від того, до кого вона спрямована.
Подумайте над прикладом Ісуса в 13-му розділі Євангелії від Івана. Тут Божий Син, маючи переважаюче в Своєму розумі очікування хреста, опоясується рушником, як це робили домашні слуги, і починає мити ноги учням. Він був їхнім лідером, Тим, за Ким вони слідували протягом трьох років по всій землі Галілейській. Вони були свідками багатьох Його чудес і чули, як Він говорив Боже Слово з владою і силою. Тепер Він, Цар царів і Пан панів, змивав пилюку і бруд з їхніх ніг, як звичайний слуга. Навіть ноги Його зрадника Юди Іскаріотського були омиті. Що спонукало Ісуса зробити це? Його посвята (обіцянка) Отцеві. Давно, в минулій вічності, Ісус посвятив Себе (дав обіцянку) перед Отцем і Духом на виконання правди послання Филип'ян 0207: "Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина".
Христос не посвятив Себе світській гордості (Іс.5302). Йому ніде було прихилити голову. Його звали Назарянином. Назарет, зі своїм змішаним населенням юдеїв і язичників, відомий як місто злодіїв, був в той час одним з найбільш зневажених місць у країні. Він прийшов не для того, щоб Йому служили, але послужити і бути першим прикладом слуги.
"Коли ж пообмивав їхні ноги, і одежу Свою Він надів, засів знову за стіл і промовив до них: Чи знаєте ви, що Я зробив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Господь, і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. Бо то Я вам приклад дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив." (Ів.1312-15)
Що говорив їм Ісус? Він сказав: "Я присвятив Себе (пообіцяв) Отцеві, щоб бути вам слугою і омити ваші ноги, щоб і ви були слугами один одному. Бог сказав Мені зробити це, і Я виконав це з любов'ю, тому що Я покірний і смиренний серцем." Потім в Євангелії від Івана 1317 Ісус сказав: "Коли знаєте це, то блаженні ви, якщо таке чините!" Багато людей нещасні в своєму християнському житті через непослух покликанню бути слугою. Вони знають правду і розуміють, до чого покликав їх Бог, але вони не бажають робити цього.
Коли віруючий омиває ноги іншим віруючим і відмовляється засуджувати або критикувати, то очевидно, що він посвятив себе Богові і тому, щоб бачити все, як бачить Він. Він наповнений Святим Духом, і його рішення керовані Божественною точкою зору. Однак образа, страх, невпевненість і згірченність показують, що людина діє відповідно до людської точки зору. Люди, що реагують так, не направили свої серця відповідно до Слова. Таким чином, вони не можуть відображати славу і характер Бога в ситуаціях.
Бог ніколи не полишає
"Бо мій батько та мати моя мене кинули, та Господь прийме мене!" (Пс.2710)
Це багатозначний вірш, тому що він говорить про щось більше за змістом, ніж може здатися на перший погляд. Спочатку подумайте про жорсткі обмеження, які перешкоджають взаєминам між людьми. Подумайте про батьків, у яких є велика любов до дитини, але іноді вони в якійсь мірі покидають її. Багато християн не визнають обмежень людської структури і виявляються не в змозі шукати у Бога любові, яка перевершує ці межі. Вони живуть у своїй власній обмеженій здатності піклуватися про інших. Наприклад, така людина може посвятити себе (взяти на себе зобов’язання) молитві за іншу людину, що переживає важкі часи. Спочатку легко провести кілька молитов за віруючого, що потрапив в біду. Однак з плином часу молитви стають коротшими і рідшими. Що відбувається? Людські обмеження перешкоджають прогресії віри. Людина обмежує Бога, вірність обертається в невірність. Терпінню не дозволяють мати його досконалу дію (Як.0104). Очікування зменшуються, і часто виявляється подвоєність розуму, але правда така: Бог ніколи не полишає.
Старий Заповіт відображає неповторну історію Ізраїлю з його різними духовними злетами і падіннями. Люди цієї обраної нації постійно приймали негативні рішення по відношенню до Божого плану. Були часи, коли вони голосили, бажаючи повернутися в Єгипет і отримати зручності в полоні. Наперекір Божій заповіді вони укладали шлюби з іншими народами і поклонялися іншим богам. Вони піднімали повстання проти людей, яких призначав Бог, щоб вести і направляти їх. Незважаючи на все це, Бог говорить в Книзі пророка Осії:
"Погубив ти себе, о Ізраїлю, бо ти був проти Мене, спасіння свого." (Ос.1309)
"Ворохобність їхню вилікую, добровільно любитиму їх, бо Мій гнів відвернувся від нього." (Ос.1405)
Ці вірші розкривають справжній характер Божої Любові. Вона не має меж. Її не може обмежити навіть гріх. Його любов не сентиментальна, тому може настати час, коли Він має дисциплінувати Своїх людей і дозволяти пересвідчувати важкі ситуації, але такий час призначений для того, щоб навернути людські серця до Нього. Бог не хоче, щоб християни понесли втрати на суді Віма. Бажання Господа в тому, щоб Він міг сказати "гаразд, рабе добрий і вірний" (Мт.2521) кожному зі Своїх людей, коли вони ввійдуть в Його царство. Бог ніколи не полишає.
Люди можуть покинути Божий поклик для їхніх життів. Вони можуть перестати ходити до церкви і знехтувати молитвою, але Господь залишиться вірним. Багато прийняли неправильні рішення і відійшли зі шляху з Христом, але Псалом 14702 заявляє: "Господь Єрусалима будує, збирає вигнанців ізраїлевих". Біблія говорить, що Господь хоче бути милостивим до Своїх людей (Іс.3018). Заради Самого Себе Бог перебуває вірним:
"Ради Ймення Свого Я спиняю Свій гнів, і ради слави Своєї Я стримуюся проти тебе, щоб не знищити тебе." (Іс.4809)
Божа любов терпляча, Вона довготерпелива і безумовна. Він не мінливий, як люди. Господь завжди пам'ятає Свою обітницю (посвяту) любові:
"Убогі та бідні шукають води, та нема, язик їхній від прагнення висох, Я, Господь, і їх вислухаю, Бог Ізраїлів, не лишу їх!" (Іс.4117)
Висновок
Бог хоче, щоб християни посвячували себе Йому (складали обітниці). Це не означає, що віруючі не повинні виконувати домовленості та клятви, які вони дають один одному. Через Святого Духа віруючі можуть дотримуватися таких посвят (обіцянок).
Кожен віруючий повинен довірити (посвятити) свій шлюб Господеві. Нехай він довірить Богові своїх дітей - немає більш надійних рук, ніж Його. Християни можуть довірити Господеві свої громади та очікувати, що Він буде спасати і притягувати людей до Себе. І понад усе віруючі мають посвятити Богові свої таланти і час, щоб використовувати їх для прославлення Його імені та Його спасіння. Християнин, який дійсно довіряє (посвячує) свої шляхи Господеві, зможе зрозуміти і пересвідчити наступну правду:
"Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте. Сам бо сказав: Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе!" (Євр.1305)