Небеса і пекло - цілком реальні. Але в наш час, коли Біблійна істина постійно піддається сумніву, навіть християни втрачають практичне розуміння вічності. Вони не заперечують існування пекла і небес відкрито, але їх пріоритети, життєва позиція і вчинки показують, що вони не усвідомлюють реальності вічності.
Зміст
- Зустріч зі смертю
- Правда про пекло
- Ісус знає Своїх
- Місце розділення
- Шукаючи загибле
- Єдиний план
- Висновок
Ісус сказав в Євангелії від Луки 1626, що між небесами і пеклом "велика безодня поставлена". Кожна людина проведе всю вічність по одну зі сторін цієї великої безодні. Небеса - це вічне життя з Христом, повне спокою і нескінченного щастя, а пекло - це розлука з Богом назавжди, біль і страждання. Ця книга розглядає атрибути вічності і закликає християн вести невіруючих до спасіння та віри в Ісуса Христа.
ВЕЛИКА ПРІРВА ВІЧНОСТІ
В Євангелії від Луки 1619-31 Ісус розповів правдиву історію про Лазаря і багача. Ця історія - не притча на відміну від попередніх розповідей. В ній згадані три реально існуючі людини: Лазар, Авраам, і Мойсей. В притчах же ми ніколи не знайдемо особистих імен, оскільки діючі в них персонажі - вигадані. Очевидно, що Ісус Сам був свідком цих подій до Свого приходу на землю.
Ця історія описує багача, котрий "одягався в порфіру й віссон, і розкішно бенкетував" (Лк.1619). Його одяг був дуже дорогий. "Порфіра" (грецькою porphoran) дуже рідкісний і дорогий барвник, який отримують із риб. "Віссон" (busson) - жовтуватий льон, зазвичай використовувався для виготовлення спіднього одягу. Цей льон був настільки прекрасним і легким, що його називали "виткане повітря". "Блискуче" (lampros) - це грецьке слово вживається в Новому Завіті всього один раз. Воно означає щось яскраве, сяюче, чудове для очей. Здавалося, що цей чоловік мав все. Лазар же був жебраком (ptochos) - нужденним, доведеним до стану повної убогості чоловіком, який просив милостиню.
Звертаючись до публіки, Ісус не випадково використав цю історію. Серед Його слухачів були як митарі і грішники, так і жадібні фарисеї (Лк.1501, 1614). Поділення суспільства на два класи - клас багатих і бідних - було характерним для того часу. Така класифікація існує і сьогодні у країнах третього світу. Багатьом місіонерам доводиться бувати в таких державах, де декілька заможних сімей контролюють більшу кількість ресурсів і багатств цих країн, тоді як інші громадяни борються зі злиднями... Слухачі Ісуса належали до двох релігійних груп. Одна з них складалась з фарисеїв - лицемірів, котрі "блискуче бенкетували", насолоджуючись релігійними почестями та привілеями; а друга - з людей, котрі усвідомлювали своє духовне змарнення і визнавали, що їм потрібен спаситель. В ті дні жебраки приходили до воріт великих будинків в надії отримати трохи їжі або грошей. Звикло їм подавали мізерну милостиню. Євангеліє від Луки описує бідняка так:
"Лазар лежав біля воріт вкритий струпами (виразками) і бажав годуватися крихтами зі столу багача." (Лк.1620-21)
Часто жебраків в такому стані кидали до темниці, де вони й вмирали. В розповіді не говориться про те, що Лазар намагався виправити свій плачевний стан: смерть не лякала його. Навпаки, вона була для нього довгоочікуваним звільненням. В другій частині 21-го вірша сказано: "І пси приходячи лизали струпи його". Це були навчені, породисті гончі, котрі бродили довкола багатих будинків.
Очевидно, що Лазар був спасенний. У нього не було багатств, його тіло не зцілювалось, але він був спасенний. Про це йдеться в 22-му вірші: "на Авраамове лоно віднесли його Анголи". Ангели віднесли Лазаря в Рай, котрий німецький богослов Герхард Джозеф Тейер назвав "проміжним місцем пробування відкуплених людей". Лексикограф Джозеф Тейер називає Рай "місцем пробування благочестивих душ до їх воскресіння".
Ісус помер на хресті і поніс повне покарання за гріхи людства, тим самим виповнивши Боже правосуддя. Своїм воскресінням Він переміг владу смерті (Рим.0609) і встановив період Благодаті. Ті хто повірив у Христа одразу після смерті попадають на небеса. Ісус сказав: "Я двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться" (Ів.1009).
"Ісус був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого" (Рим.0425),
тобто, щоб покрити наш борг і звільнити нас від будь якої вини перед Богом. Ось чому Апостол Павло розглядає смерть як надбання. У нього було: "Бажання померти (analuo - покинути це життя) та бути з Христом, бо це значно ліпше" (Флп.0121-23).
"Ми ж відважні (ми впевнені), і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа." (2 Кор.0508)
Зустріч зі смертю
Життя бідняка було сповнене страждань від болю і голоду. У багача ж був престиж, особисте відчуття безпеки, всі почесті та світські задоволення. Можливо, багач був іноді милостивий і скоріше за все зробив багато добрих справ, щоб заспокоїти свою совість. Біблія не каже нам нічого про те, як він набув свого статусу. Боже Слово тільки відмічає, що він "розкішно бенкетував".
В 22-му вірші сказано, що кожна людина зустрінеться зі смертю. Тільки Сам Бог знає точний час цієї зустрічі.
"І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд." (Євр.0927)
І багач і бідняк зустрілися зі смертю. Бідняка ангели віднесли до Раю. Для Лазаря страждання і голод минулися. Його душа втішилась, його виразки були зцілені і замість того, щоб лежати на вулиці перед садибою, він ліг на лоно Авраама. Слово "лоно" (kolpos - рідна домівка) використовувалося також для опису шлюбних відносин. Злидні жебрака закінчилися, тепер на нього чекало щастя і спілкування в Раю. На небесах щастя і задоволення віруючих будуть різноманітні, все залежить від того, що вони пережили на землі. Жертви гонінь відчуватимуть радість, тому що вони ототожнювались на землі з Христом.
Багач помер і був похований - Лазарю такої честі не надали.
"І, терплячи муки в аду (в царстві смерті), він підняв очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: Змилуйся, отче Аврааме." (Лк.1623-24)
Зауважте, що багач назвав Авраама "отче". Цей чоловік напевно знав про Авраама. Він мав певне уявлення про віру, але він не був спасенний. Багач так і не перевів погляд з себе на Бога. Варто зауважити, що сам Авраам був дуже заможною людиною (Бут.1205), але він не дозволяв багатству бути на заваді його взаєминам з Богом. Наш багач не думав про Бога і про те, що вічність реальна. Тепер було занадто пізно. Його зустріч зі смертю відбулась, і він гинув у муках. Він волав про милість, але було занадто пізно. Раніше він дозволяв Лазарю сидіти біля його воріт, тоді як міг би дати йому трохи їжі. Тепер же він благав, щоб Лазар полегшив його страждання краплею води.
Правда про пекло
В пеклі багач прагнув. У нього все ще були бажання і потреби; його почуття не згасли. Ймовірно, що ще однією жахливою характеристикою пекла (крім вічного відділення від Бога) є невпинна, неослабна мука. В пеклі жодне бажання не буде задоволене:
"Неправедний нехай чинить неправду ще, і поганий нехай ще опоганюється." (Об.2211)
Це означає, що алкоголік в пеклі завжди буде бажати випити, але ніколи не отримає алкоголю. У наркомана буде вічна залежність від наркотичної стимуляції, але він ніколи не буде задоволений. Ісус описує пекло так:
"... їхній черв'як не вмирає, і не гасне огонь." (Мр.0944)
"Їх черв'як" (ho skoleks auton) - це черв'яки, які поїдають і обгризають поховані в землі тіла. Така картина постійного руйнування і тління, які душа і тіло будуть відчувати в пеклі. Люди там будуть завжди вмирати, але так ніколи і не помруть.
Багато хто намагався раціонально довести, що пекло і його муки не існують. Деякі сучасні богослови представляють Бога нерішучою істотою, що ігнорує гріх і у якої немає вимог до абсолютів і стандартів. Більшість світових релігій визнають Ісуса великим учителем, а деякі з них навіть називають Його пророком. І з усім цим, вони відмовляються визнати Його Господом і Спасителем. Вони не вважають Його Слово за абсолютну правду. Всупереч їхніх думок, Біблія говорить в посланні до Тита 0102 і в Числах 2319, що Бог не бреше. Господь проголошує:
"Бо Я, Господь, не змінююся." (Мал.0306)
"Багато осель в домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас?" (Ів.1402)
Ісус готує оселі для Своїх людей. Він не сказав би про це, якби не збирався це зробити. Якби не так, Ісус не говорив би про пекло, як про місце мук для невіруючих.
Ісус знає Своїх
Тільки ті люди, чиї імена "записані у книзі життя Агнця" (Об.2127), підуть на небеса.
"А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинутий буде в озеро огняне." (Об.2015)
Ім'я багатія не згадується в розповіді, так як Ісус не знав його.
"Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скаже Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім'ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім'ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!" (Мт.0721-23)
Багач так і не пізнав Христового порятунку. В Євангелії від Івана Ісус каже:
"Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають." (Ів.1014)
Ісус знав Лазаря на ім'я, так як він належав до Його збору; багач ж не був у цьому зборі. Дуже багато людей знаходяться в такому стані. Вони проголошують, що знають Ісуса. Сумно, що вони знають все про Христа і про Його життя на землі і визнають, що в Біблії дано справжній опис життя Христа, але, як той багач, вони не прийняли Його в своє серце і не народилися згори (Ів.0303).
Місце розділення
Зустрівшись зі смертю, багач зрозумів, що занадто пізно міняти свою думку. Його духовне розлучення з Богом у часі обернулося буквальною, фізичною реальністю в вічності:
"А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть звідси до вас, ані не переходять звідти до нас." (Лк.1626)
Авраам сказав, що через цю "велику прірву" неможливо, щоб хтось з небес відвідав пекло або навпаки. "Велика прірва" (грецькиою hasma) означає безодню, величезну прірву. "Поставлена" (esteriktai) - дієслово теперішнього часу, пасивного стану, дійсного способу, утворений від дієслова sterizo. Теперішній час описує дію, завершену в минулому, а дійсний спосіб визначає дію дієслова як категоричну, абсолютно конкретну реальність. Отже, очевидним є факт: Бог встановив цю "велику прірву" між небесами і пеклом, і вона перебуватиме там вічно. Таке свідоцтво Ісуса Христа.
"Не відпало ані одне слово зо всіх Його добрих слів". (1Цар.0856)
Його Слово - правда, і воно здійсниться. Все, що говорить Бог, - "Так, і в Ньому Амінь" (2Кор.0120). Велика прірва є реальною!
Шукаючи загибле
Ця правда повинна мотивувати віруючих шукати загублені душі. Кожну мить хтось зустрічається зі смертю. З кожною секундою все більше людей йдуть у вічність, опиняючись по одну сторону від цієї прірви. Віруючі повинні усвідомлювати, що існує великий поділ між ними і тими людьми, які не врятовані. Ісус - це міст через велику прірву, але в вічності вже ніхто не зможе пройти по ньому. Люди повинні прийняти рішення у час життя, і Христос заповів християнам приводити людей до цього рішення. Свідоцтво віруючого надзвичайно важливе. Він повинен виявляти Христа і дозволяти Його світлу світити для людей, щоб Бог прославлявся (Мт.0516).
"Хто любить брата свого, той пробуває у світлі, і в ньому спотикання немає." (1Ів.0210)
Християнам необхідно перебувати в Божому Слові, яке буде направляти їх і спонукати до проголошення непорочності і чистоти. Погане свідоцтво - це камінь спотикання для оточуючих. Свідоцтво віруючого, який живе в тому ж гріху, що і людина, якій він свідчить, не матиме успіху, від такого свідоцтва загублені душі не будуть врятовані. Перебувачий в Світі віруючий працює всі вісім годин, повний робочий день. Він вчасно оплачує свої рахунки. Його манера одягатися показує, якому царству він служить. Хтось скаже, що це ставить людей під закон. Але насправді, це є благочестивим свідченням, яке відображає серце Христа і бачення Христа на порятунок людей. Немає нічого настільки важливого, як постійність і вірність віруючих. Цей світ цілком поглинений різними тенденціями, а люди шукають стабільності.
Єдиний план
Змирившись зі своєю долею, багач в пеклі думав про своїх близьких на землі. Вони жили в світі в таких же умовах, як і він. Він попросив, щоб Лазаря послали до його п'ятьох братів, "щоб і вони не прийшли на це місце страждання" (Лк.1628). Авраам відповів йому, що у його братів є Слово, сказане через "Мойсея і пророків", і, якщо вони відкидають його, то чи не візьмуть свідчення того, "хто і з мертвих воскрес" (Лк.1631). Ось що це означає: Бог не змінить план порятунку. Він не стане посилати померлих людей, щоб вони повідомляли правду. Ісус сказав до своїх учнів в Діях 0108: "Будете моїми свідками". У Бога немає запасного плану на той випадок, якщо Його люди не виконають Великого Доручення йти у світ і проповідувати Євангеліє (Мр.1615). Він доручив християнам робити це. Віруючі повинні попередити загублених про існування пекла і великої прірви, яка відділяє їх від небес. Божі люди відповідальні вести неспасенних людей до Христа, щоб вони увірували в Нього і були врятовані від вічних мук. Іншого плану не існує!
Висновок
Є християни, які служать Христу заради власних інтересів. Вони шукають особливого положення і слави більше, ніж загублених. Але Ісус сказав: "Велика безодня поставлена". В Євангелії від Івана Христос сказав:
"Я дорога, правда, і життя, до Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене." (Ів.1406)
Кожній людині визначено провести вічність по одну зі сторін від великої прірви. Тільки рішення визнати Христа своїм Спасителем звільнить його від засудження і мук в пеклі і дасть йому вічне життя. Християни перебувають на землі для того, щоб приводити людей до цього рішенням. Вони - Божі посланці, уповноважені переводити людей через цю прірву, поки ще є час, щоб зробити це. Пастори повинні стати посудинами цієї правди, людьми, які підбадьорюють інших чинити так само. Бог очікує, що по всьому світу Його люди стануть приводити загублених до Христа. І це станеться, коли християни усвідомлять, що таке велика безодня - вічна прірва між небесами і пеклом. Віруючим необхідно дозволити Святому Духу вразити їх реальністю цієї правди. Нехай Бог підбадьорить їх серця і допоможе їм у служінні. Прийшов час йти до загублених, поки у них ще є можливість прийняти Христа! Смерть прийде в певний час і виконає те, що їй призначено. Питання полягає в наступному: "Чи виконають християни Боже призначення для їхніх життів - шукати і рятувати загибле?".